Академия наук

Державне управління енергозбереженням в промисловому секторі України

Автор: Франишина С.Ю., Вінницький національний технічний університет

Проблеми ресурсо- та енергозбереження надзвичайно актуальні для України в сучасних економічних умовах. Уже більше двадцяти років нібито здійснюється державне регулювання процесів енергозбереження на усіх рівнях господарювання та галузях національної економіки. Проблема енергозбереження є власне елементом сучасної світової культури, пронизаної ідеями раціонального природокористування. Та якщо для розвинених країн світу енергозбереження – це питання лідерства, рівня конкурентоспроможності, економічного та екологічного добробуту, то для України – виживання.

Зниження енергоємності ВВП, що спостерігається останнім часом пов’язане частково з можливим скороченням тіньової частки економіки та індивідуальними досягненнями конкретних підприємств, що здійснюють заходи з енергозбереження переважно власним коштом.

Світовий досвід та економічні розрахунки по конкретних проектах свідчать, що економити енергоресурси набагато дешевше, ніж виробляти (чи відповідно купувати). Це особливо актуально для вітчизняних підприємств, адже парк морально та фізично зношеного обладнання досі займає велику частку основних фондів економіки. Крім того, морально застарілі та неефективні технології просто не виживають в сучасному конкурентному середовищі. Виробництва, що не здійснювали енергозберігаючу політику та ігнорували необхідність впровадження енергозберігаючих проектів, сьогодні стали нерентабельними.

Проте вітчизняна практика часто демонструє парадоксальні випадки, коли навіть на стратегічних державних підприємствах проблемам ефективного та ощадливого споживання паливно-енергетичних ресурсів не приділялось достатньої уваги. І на сьогодні виробництво основної продукції відбувається з використанням енергоємного та енергозатратного обладнання.

На прикладі одного з державних підприємств, з виробництва залізобетонних виробів та конструкцій, що в підпорядкуванні Міністерства інфраструктури нами було визначено, що з чотирьох першочергових енергозберігаючих проектів вартістю від 200 до 850 тис. грн., усі забезпечують окупність строком менше одного року. Тобто замість того щоб кожного року витрачати ці суми на оплату енергоресурсів доцільно один раз інвестувати в модернізацію і всі наступні роки їх економити. Проте настільки очевидні факти та висновки ніяким чином не впливають на відповідні інвестиційні рішення.

Достатньо формально описати процес пропарки залізобетонних виробів здійснюється за допомогою старої енергоємної котельні ДКВР, побудованої ще за часів створення заводу, а самі камери практично зношені із колосальними втратами тепла через іржаві щілини в кришках. Не дивлячись на це, процес виробництва продовжується, основним замовником продукції залишається держава в особі Укрзалізниці. Держава продовжує замовляти, використовувати та розраховуватись за продукцію і зовсім не зацікавлена у модернізації чи реструктуризації таких підприємств, яких на Україні налічується не одна тисяча. На підприємстві із застарілими технологіями важко говорити про енергетичну ефективність виробництва, так як процес налаштування оптимального режиму роботи енергоємної котельні при виробничій завантаженості лише на 15%, практично неможливий, оскільки витрати палива на виробництво 1 продукції при такій завантаженості в декілька разів перевищують нормативні значення. Низька завантаженість виробництва посилює неефективність використання енергетичних ресурсів. Поєднання відсутності інвестиційних рішень щодо підвищення енергетичної ефективності наявних виробництв з недоліками в маркетингових аспектах діяльності свідчить про неефективність державного управління промисловими підприємствами та по факту відсутність реалізації політики енергозбереження на державних промислових об’єктах.