Академия наук

Оцінка системи комунікаційних засобів у інноваційних процесах документаційного забезпечення медичних установ

Автор: Тимошенко І.С.,  старший викладач Васильківського коледжу Відкритого міжнародного університету розвитку людини  “Україна”, здобувач КНУКіМ

У статті аналізуються науково-медичні документи, які можуть бути використаними у практичній діяльності медичних служб. Серед проаналізованих документаційних медичних ресурсів: інформаційні листи, методичні рекомендації, щорічна узагальнена аналітична доповідь про найважливіші вітчизняні та зарубіжні досягнення в медицині.

Ключові слова: інноваційні процеси, документаційне забезпечення, комунікаційні засоби, інформаційні листи, методичні рекомендації, аналітична доповідь.

В статье анализируются научно-медицинские документы, которые могут быть использованы в практической деятельности медицинских служб. Среди проанализированных документационных медицинских ресурсов: информационные письма, методические рекомендации, ежегодный обобщенный аналитический доклад о важнейших отечественных и зарубежных достижениях в медицине.

Ключевые слова: инновационные процессы, документационное обеспечение, коммуникационные средства, информационные листы, методические рекомендации, аналитический доклад.

In the article the scientific and medical records, used in practice of medical services. Main documentary are: newsletters, guidelines, annual generalized analytical report on the major domestic and foreign developments in medicine are analyzed.

Key words: innovation processes, documentational supplement, communication tools, newsletters, guidelines, analytical report.

У спектрі існуючих на інформаційно-документаційному  ринку комунікаційних засобів провідне місце відводиться науковим медичним виданням. Однак через об’єктивні причини значна кількість наукових видань не завжди може задовольнити потреби користувачів. Такі фактори, як розпорошеність інформації у великому обсязі видань, значний термін підготовки до публікації матеріалів негативно впливають на оперативність інформації. Це спонукає до необхідності створення чіткої системи комунікаційних заходів.

Система медичної документації спрямована на збереження цілісної комунікації в межах усієї системи лікувально-профілактичних закладів. На жаль, вітчизняна система охорони здоров’я ще тільки на початку процесу удосконалення засобів наукової документації. Саме тому ця проблема набуває великого значення і є найактуальнішою для формування сучасного ринку медичних інновацій і комунікаційних каналів їх трансферу.

На сучасному етапі прийнято розглядати документаційні ресурси як частину стратегічних ресурсів суспільства і важливий фактор її економічно-політичного розвитку. Документаційно-інформаційні ресурси в лікувально-профілактичних закладах мають певні особливості, зумовлені специфічними завданнями медичної галузі, і притаманні лише медицині як науці й охороні здоров’я як галузі народного господарства.

За результатами анкетування користувачів медичної документації на прикладі питань охорони здоров’я дітей та підлітків [8, 38] визначили, як найважливіше джерело комунікаційного каналу – методичні рекомендації й інформаційні листи.

Дослідження з використання методів анкетування також підтвердили [1, 35], що найефективнішим комунікаційним засобом для впровадження медичних інновацій є: методичні рекомендації (21,0 %), інформаційні листи (16,0 %), додатково ще і ліцензійні угоди (14,0 %), семінари (13,0 %) й лекції (13,0 %) та ін.

Аналізуючи всі комунікаційно-документаційні засоби, які використовуються в медичних установах на сучасному етапі, особливу увагу треба приділити тим, які є найважливішими:

• інформаційні листи;
• методичні рекомендацій;
• щорічна узагальнена аналітична доповідь.

Інформаційні листи (ІЛ) переважно відрізняють: стислість, конкретність та «рафінованість» інформації, відсутність зайвого «інформаційного шуму», зручність у використанні, легкість розповсюдження.

Інформаційний лист, як документ, є носієм інформації з певної проблеми. Він знаходить користувача через адміністративну систему організації охорони здоров’я, зокрема через головних фахівців, які відповідають за політику впровадження наукових досягнень у регіоні. Цим забезпечується додаткова оперативність отримання інформації. Якість ІЛ гарантується не лише результатами власних досліджень, але й експертною оцінкою проблемних комісій МОЗ і АМН України, рецензуванням головних фахівців МОЗ України, а також практикою додаткового, коли це потрібно, рецензування фахівцями профільних наукових закладів (кафедр) [6, 105–108].

Серед позитивних ознак ІЛ слід назвати: по-перше, видання їх не потребує значних коштів; по-друге, інформація, що міститься в листі, не має інформаційного шуму; по-третє, інформаційні листи зручні у використанні; по-четверте – оперативність подання інформації залежить лише від терміну подання матеріалів автором (у повному обсязі), терміни наукових досліджень інколи збільшуються до 5−7 років (це особливо стосується дисертаційних робіт), а ІЛ надають змогу доводити до відома медичної громадськості окремі результати роботи, прискорити їх реалізацію.

Щодо аналізу тематичної структури інформаційних листів, необхідно зауважити, що вже традиційно першість з проблем належить «Педіатрії» (11% від усієї кількості ІЛ), потім – хірургія (8%), акушерство та гінекологія, гігієна навколишнього середовища, соціальна гігієна, кардіологія та ревматологія (5%).

За аналізом показників видання ІЛ виявлено тенденцію їх збільшення в медичних установах, що не підпорядковані МОЗ та АМН України, наприклад, Медичний інститут Асоціації народної медицини, Волинський державний університет, Сумський державний університет. Ці листи інформують про  нагальні проблеми практичної охорони здоров’я та дають науково обґрунтовані рекомендації для їх вирішення.

Інформаційний лист має постати помітне місце в тому обсязі видань, що є нині. Оперативність отримання інформації, якість та наукове обґрунтування даних, зручність у використанні та низька вартість надають можливість отримувати інформацію широкому колу медичної громадськості.

Методичні рекомендації регламентують, роз’яснюють, деталізують інновацію, містять коротке обґрунтування необхідності використання даної медичної технології, зазначають її переваги перед існуючими, описують умови використання [4, 76; 5, 56; 7, 110].

Відповідно до ДСТУ [2, 28], методичні рекомендації (МР) – це навчальне або виробничо-практичне видання роз’яснень з певної теми, розділу або питання навчальної дисципліни, роду практичної діяльності, з методикою виконання окремих завдань, певного виду робіт, а також заходів. Виробничо-практичне видання це видання відомостей з технології, техніки й організації виробництва, а також інших галузей суспільної практики, призначене фахівцям певного профілю та відповідної кваліфікації. Навчальне видання – видання систематизованих відомостей наукового або прикладного спрямування, викладених у зручній для вивчення і викладання формі.

Перш за все, це інформаційне, навчальне видання, яке надає певну систему відомостей наукового або прикладного характеру, тобто медичних технологій, лікування, профілактики та прийняття управлінських рішень, викладених у зручній формі для використання користувачами такої наукової інформації [9, 101; 10, 91].

Методичні рекомендації адресуються спеціалістам практичної охорони здоров’я або науковцям і мають на меті якнайшвидше та найповніше надати нові пропозиції на основі результатів наукових досліджень користувачам та впровадити їх у вітчизняну медичну практику, зокрема і в наукову. Не виключається впровадження таких пропозицій, що сформовані завдяки запозиченню інформації із зарубіжних джерел.

Якість вітчизняних методичних рекомендацій поки що не відповідає рівню сучасних вимог та міжнародних стандартів, проблема оцінки і підвищення якості залишається актуальною [5, 55–58].

Щодо якості МР, то мають місце факти, коли в методичних рекомендаціях наводяться методика застосування приладу, на який немає відповідних документів з відповідних установ, що дозволяють його використання в практичній медицині тощо [7, 111].

Причинами, які гальмують своєчасну підготовку методичних рекомендацій на погодження в МОЗ України є:

• відсутність належного оформлення матеріалів та необхідних документів (рецензій, вирішення профільних проблемних комісій або відгуків головних фахівців МОЗ України, реєстраційних посвідчень на застосування медичних препаратів);
• недотримання вимог до структури, змісту, наявності даних статистичної обробки результатів досліджень або відсутність їх взагалі там, де це потрібно;
• невідповідність запропонованого авторами лікування, застосування

медичних засобів або тих чи інших медичних препаратів існуючим стандартам;

• відсутність підтвердження ефективності використання пропозиції на практиці.

Методичні рекомендації, що надходять до Укрмедпатентінформу МОЗ України, підлягають експертизі на відповідність їх установленим вимогам згідно з директивними документами, що регламентують підготовку та видання засобів наукової комунікації. Відпрацьована система експертизи методичних матеріалів на предмет дублювання та новизни запропонованої медичної технології. У разі наявності невідповідності вимогам отриманих документів пропонується доопрацювання, корекція, а в деяких випадках – відмова видання. Щорічно не публікується до десяти (близько 7,0%) методичних рекомендацій [5, 57].

Тільки за п’ять років опубліковано 965 методичних рекомендацій. Найбільшу кількість методичних рекомендацій підготовлено за такими напрямами: акушерство та гінекологія – 12 (6,0%); гастроентерологія, ендокринологія − 11 (5,0%); онкологія, офтальмологія, охорона здоров’я дітей і підлітків, фармація − 10 (4,6%), за іншими напрямами – 84,4%. Активніше здійснюють розробку методичних рекомендацій такі державні установи: вищі медичні заклади та заклади післядипломної освіти, підпорядковані МОЗ України (50,0%), науково-дослідні установи, підпорядковані АМН України (35,0%); найменшу − науково-дослідні установи, підпорядковані МОЗ України (15,0 %).

Щорічна узагальнена аналітична доповідь про найважливіші вітчизняні та зарубіжні досягнення в медицині формується Укрмедпатінформом МОЗ України з 1998 р.

Щорічна доповідь відображає, насамперед, здобутки галузевих наукових установ. Практично з тексту доповіді правомірно робити висновки щодо ефективності використання фінансових ресурсів, результативності наукових пошуків, результативності роботи наукових колективів. Щорічні доповіді можуть слугувати матеріалом для аналізу змін наукових показників та участі наукових колективів у реалізації інноваційної політики галузі. Нарешті, доповідь свідчить про ступінь поінформованості науковців вітчизняних медичних установ про зарубіжні досягнення медичної науки та практики [3, 72].

З урахуванням того, що досягнення − це, перш за все, результат наукової роботи, що відповідає світовому рівню новизни, захищений патентом, та його впровадження, є важливим внеском у вирішення певної науково-прикладної проблеми. Досягнення може кваліфікуватись як принципово новий спосіб діагностики, профілактики, лікування, реабілітації, прогнозування перебігу захворювання та його наслідку, новий прилад, пристрій, корисний штам мікроорганізму, ефективний новий лікарський засіб, теоретична розробка, що відповідає вимогам досягнення.

До найважливіших досягнень належать такі, що перевищують існуючий рівень розвитку відповідного напряму медичної науки й охорони здоров’я, відрізняються принциповою новизною та оригінальністю рішення, високими техніко-економічними показниками та є найефективнішими для прискореного вирішення актуальних проблем медичних закладів й охорони здоров’я.

За даними [3, 74], укладачі щорічних доповідей галузевих закладів та установ як досягнення часто сприймають лише удосконалені або ж нові медичні технології, що за своїми параметрами ефективності не відповідають зазначеному поняттю (а йдеться ж про найважливіші досягнення).

Саме тому з усього масиву інформаційних карток, що містили матеріали потенційних найважливіших наукових досягнень, надісланих на розгляд НДІ та вузами системи МОЗ України після експертизи та селективного відбору, залишилося лише 133 − близько 55,0% тих, що могли б використовуватися для підготовки узагальненої доповіді.

З відібраних у доповіді наукових досягнень майже 70,0% захищено патентами. Розподіл пропозицій залежно від відомчої підпорядкованості установ свідчить що 84,0% пропозицій розроблені галузевими науковими установами, вищими навчальними закладами та закладами післядипломної освіти, 3,0% опрацьовані іншими науковими установами України, 13,0% кваліфіковані як зарубіжні. Зокрема 67,0% досягнень медичної науки стосуються нових медичних технологій й 33,0% − нових лікарських засобів, виробів медичної техніки, теорій, концепцій, класифікацій, моделей тощо.

Оскільки кількість важливих наукових досягнень у НДІ, вузах та закладах післядипломної освіти порівняно незначна, існує нагальна необхідність підвищення результативності наукових досліджень у галузі.

Незважаючи на те, що стан патентно-ліцензійної роботи в наукових установах та закладах освіти останнім часом поліпшився, він потребує подальшої активізації, що повинно позначитись на результативності документаційного забезпечення лікувальних закладів.

Кардинальні зміни системи документаційного забезпечення, каналів і технологій поширення, використання нових знань істотно впливають на процес наукової медичної діяльності, тобто відбувається якісна зміна науки в цілому. Тому постійне ускладнення системи комунікацій впливає на формування нової системи служб науково-медичної інформації з орієнтацією на удосконалення документаційного забезпечення лікувальних закладів, оцінку їх ефективності та використання.

Таким чином, аналіз сучасних видів комунікаційно-документаційних засобів забезпечення ЛПЗ показує, що форми зберігання і передачі знань не надають можливості повною мірою їх сприймати і використовувати. Тому недосконалість цієї форми передачі знань потребує перегляду форми публікацій і інших видів викладу смислового змісту медичних документів та орієнтацію на удосконалення документаційного забезпечення новими засобами і оцінку їх ефективності.

Література:

1. Артамонова Н.О. Деякі шляхи розвитку системи управління науковою медичною інформацією (частина друга) // Вісн. Кн. палати. – 2007. – № 9. – С. 31−38.

2. ДСТУ 3017-95 Видання. Основні види: Терміни та визначення. – К. : Держстандарт України, 1997. − 28 с.

3. Малеванський М.Л. Кваліметрична та семантична характеристика досягнень, що складають зміст галузевих щорічних доповідей / М.Л. Малеванський// Сучасні підходи до оцінки якості наукової продукції у медичної галузі: матер. наук.-практ. конф., м. Київ, травень 2003 р. – К., 2003. − С. 72−75.

4. Новгородська Л.М. До питання підвищення ефективності підготовки деяких засобів наукової комунікації / Л.М. Новгородська, Н.О. Мовчун // Проблеми сучасного медичного наукознавства: матер. наук-практ. конф., 18−19 травня 2006 р. − Тернопіль, 2006. − С. 76−78.

5. Новгородська Л.М. Методичні рекомендації залишаються ще найефективнішими засобами наукової комунікації у наукових інноваційних процесах / Л.М. Новгородська // Проблема ефективності використання наукових інформаційних ресурсів в охороні здоров’я та інші проблеми медичного наукознавства: матер. наук.-практ. конф., 24−25 травня 2007 р., м. Івано-Франківськ. − К., 2007. − С. 55−58.

6. Притуляк А.І. Інформаційні листи, як комунікаційний засіб матеріалізації реалізації наукових досліджень / А.І. Притуляк // Сучасні підходи до оцінки якості наукової продукції у медичній галузі: матер. наук.-практ. конф., м. Київ, травень 2003. − С. 105−108.

7. Романюк Н.В. Проблеми удосконалення технології підготовки методичних рекомендацій / Н.В. Романюк, О.О. Мусіна // Сучасні підходи до оцінки якості наукової продукції у медичній галузі: матер. наук.-практ. конф., травень 2003, м. Київ. − К., − 2003. − С. 109−112.

8. Сидоренко Т.П. Методологические аспекты научно-информационного обеспечения специалистов практического здравоохранения / Т.П. Сидоренко, Т.В. Фомина // Науково-інформаційне забезпечення інноваційних процесів у медицині: матер. наукового семінару. − К. : Укрмедпатентінформ, 1998. − с. 37−40.

9. Степаненко А.В. Клінічнірекомендації та медичністандарти на принципах доказової медицини – реальність в медичній галузі України / А. В. Степаненко // Проблеми сучасного медичного наукознавства : матер. наук.-практ. конф., 18−19 травня 2006 р. − Тернопіль, 2006. − С. 101−103.

10. Степаненко А.В. Український досвід: адаптація клінічних рекомендацій, розробка медичних стандартів, створення локальних клінічних протоколів впровадження / А.В. Степаненко // Проблема ефективності використання наукових інформаційних ресурсів в охороні здоров’я та інші проблеми наукознавства : матер. наук.-практ. конф., 24−25 травня 2007 р., м. Івано-Франківськ. − К., 2007. − С. 91−93.